Чи передається рак у спадок: що означає сімейна історія

Рак може виникати в кількох поколіннях однієї родини. Якщо захворювання діагностували в батьків, братів чи сестер, дітей або інших близьких родичів, закономірно виникає запитання: чи успадкували схильність до раку інші члени родини?
Так, деколи випадки раку в одній родині справді пов’язані з генетичними чинниками. Проте це не завжди означає, що в родині є спадковий онкологічний синдром: на частоту випадків раку можуть впливати як поширені генетичні варіанти, так і спільні звички та умови життя (National Cancer Institute, The Genetics of Cancer, 2024).
Тож навіть якщо генетична схильність до певних видів раку передається від батьків до дітей, це не означає, що захворювання обов’язково розвинеться.
Як генетика пов’язана з розвитком раку
Рак виникає внаслідок накопичення змін у ДНК клітин, які порушують регуляцію їхнього росту, поділу та виживання. Частина таких змін з’являється протягом життя під впливом віку, середовища, способу життя та випадкових помилок під час поділу клітин. Такі помилки називають соматичними: вони виникають у певних клітинах або тканинах і зазвичай не передаються нащадкам (National Cancer Institute, The Genetics of Cancer, 2024).
Інша частина генетичних особливостей присутня від народження майже в усіх клітинах організму. Якщо йдеться про патогенний варіант — генетичну зміну, яка порушує функцію гена та підвищує ризик певного захворювання, — він може бути успадкований від одного з батьків. Такі зміни називають гермінальними, або конституційними.
Гермінальний варіант не означає, що рак обов’язково розвинеться. Він може підвищувати ймовірність захворювання, але ступінь цього підвищення залежить від конкретного гена, генетичного варіанта, віку, статі та інших чинників. Навіть у межах однієї родини носії того самого варіанта можуть мати різну ймовірність розвитку раку: в одних патологія розвивається протягом життя, тоді як інші можуть ніколи не захворіти (National Cancer Institute, The Genetics of Cancer, 2024).
Спадкова схильність пояснює лише частину випадків раку. За оцінками Національного інституту раку США (National Cancer Institute, NCI), до 10% усіх випадків раку можуть бути пов’язані зі спадковими генетичними змінами (National Cancer Institute, The Genetics of Cancer, 2024). Водночас частка таких випадків суттєво різниться залежно від типу раку. У більшості випадків рак розвивається не через успадковані від батьків зміни, а внаслідок генетичних змін, які виникають і накопичуються в окремих клітинах протягом життя (National Cancer Institute, The Genetics of Cancer, 2024).
Чому рак може повторюватися в одній родині
Кілька випадків раку серед родичів можуть мати різні пояснення. Сам по собі цей факт ще не свідчить про спадкову природу захворювань.
Спадковий онкологічний синдром
У деяких родинах підвищений ризик певних видів раку пов’язаний зі спадковими патогенними варіантами в конкретних генах. Наприклад, патогенні варіанти в генах
BRCA1 (BRCA1 DNA repair associated) і BRCA2 (BRCA2 DNA repair associated) підвищують ризик раку молочної залози та яєчників, а також пов’язані з підвищеним ризиком раку передміхурової залози й підшлункової залози (National Cancer Institute, Genetics of Breast and Gynecologic Cancers (PDQ®), 2025).
Інший приклад — синдром Лінча, пов’язаний із патогенними варіантами в генах MLH1 (mutL homolog 1), MSH2 (mutS homolog 2), MSH6 (mutS homolog 6), PMS2 (PMS1 homolog 2), а також із певними делеціями (структурними мутаціями) в гені EPCAM (epithelial cell adhesion molecule). Білки, які кодують гени MLH1, MSH2, MSH6 і PMS2, беруть участь у системі виправлення помилок, що виникають під час копіювання ДНК. Порушення роботи цієї системи провокує накопичення генетичних змін у клітинах і підвищує ризик, зокрема, колоректального раку і раку ендометрія (National Cancer Institute, Genetics of Breast and Gynecologic Cancers (PDQ®), 2025; Idos G et al., GeneReviews®, 2026).
Полігенна схильність до онкологічних захворювань
На ризик розвитку онкозахворювань також впливають численні генетичні варіанти, кожен із яких окремо має невеликий ефект (National Cancer Institute, Cancer Genetics Overview (PDQ®), 2025). Їхній сукупний вплив може формувати вищу або нижчу генетичну схильність до певного виду раку. Така схильність може бути підвищеною навіть за відсутності відомих випадків захворювання серед родичів (Ji C et al., International Journal of Cancer, 2025).
Спільні умови життя та чинники середовища
Родичі можуть мати схожі харчові звички, рівень фізичної активності, особливості професійного середовища або зазнавати впливу тих самих канцерогенів — такі спільні чинники також можуть впливати на ризик розвитку раку в кількох членів родини, незалежно від наявності спадкового онкологічного синдрому.
Випадковий збіг випадків раку в родині
Поширені види раку можуть виникати в кількох членів однієї родини без спільної спадкової причини. Імовірність такого збігу зростає у великих родинах і з віком, оскільки ризик багатьох онкологічних захворювань підвищується з роками.
Отже, кілька випадків раку в одній родині можуть бути пов’язані з різними чинниками, які діють окремо або поєднуються. Щоб оцінити можливу роль спадковості, важливо враховувати не лише кількість родичів, які мали онкологічні захворювання, а й типи пухлин, вік на момент встановлення діагнозу та ступінь спорідненості.

Що сімейна історія може розповісти про ризик раку
Сімейний анамнез — інформація про захворювання серед біологічних родичів — залишається одним із ключових інструментів оцінювання онкологічного ризику. Він допомагає помітити закономірності, які можуть вказувати на спадковий синдром або спільні чинники ризику.
Під час оцінювання важливо з’ясувати:
- у яких родичів діагностували рак — по материнській чи батьківській лінії
- який саме тип раку був виявлений
- у якому віці встановили діагноз
- чи було в однієї людини кілька первинних пухлин
- чи повторюються певні типи раку в кількох поколіннях.
Особливу увагу привертають випадки захворювання на рак у молодшому віці, кілька діагнозів у одного родича та поєднання певних видів раку в одній родині (National Cancer Institute, Cancer Genetics Overview (PDQ®), 2025).
Так, поєднання раку молочної залози та яєчників або повторні випадки колоректального раку й раку ендометрія можуть бути приводом для оцінювання спадкового ризику (National Cancer Institute, Genetic Testing for Inherited Cancer Risk, 2024).
Водночас сімейний анамнез має обмеження. Інформація про родичів може бути неповною, особливо якщо родина невелика, частина родичів померла в молодому віці або діагнози в старших поколіннях невідомі (National Cancer Institute, Cancer Genetics Risk Assessment and Counseling (PDQ®), 2025). Крім того, сімейна історія не відображає всіх генетичних чинників, зокрема сукупного впливу численних поширених генетичних варіантів. Тому відсутність випадків раку в родині не гарантує низького генетичного ризику. І навпаки, кілька випадків захворювання у родині не доводять наявності спадкового синдрому.
Чому відсутність раку в родині не виключає генетичної схильності
Підвищена генетична схильність може спостерігатися навіть за відсутності відомих випадків раку серед близьких родичів. Це можливо з кількох причин:
-
Спадковий патогенний варіант може передаватися через покоління, у якому носії не захворіли. Для багатьох спадкових синдромів характерна неповна пенетрантність — властивість генетичного варіанта проявлятися захворюванням не в усіх його носіїв (National Cancer Institute, Cancer Genetics Overview (PDQ®), 2025). Ризик може залежати від віку та інших чинників, тому відсутність діагнозу в одного з батьків не виключає передавання варіанта дитині.
-
На генетичну схильність до раку можуть впливати поширені варіанти з невеликими індивідуальними ефектами. Їхня сукупна дія може підвищувати генетичний ризик навіть за відсутності випадків раку серед близьких родичів.
-
Сімейна історія не завжди повна. Діагнози могли залишитися невідомими, родичів може бути мало, а деякі види раку частіше виникають у старшому віці.
Отже, сімейний анамнез і генетична схильність описують пов’язані, але не тотожні аспекти ризику. Їх варто розглядати разом.
Як генетичне тестування доповнює оцінювання ризику розвитку раку
Генетичне тестування дає змогу оцінити спадкову схильність до раку на різних рівнях: виявити окремі патогенні варіанти, пов’язані зі спадковими онкологічними синдромами, або визначити сукупний вплив численних поширених генетичних варіантів. Ці завдання потребують різних підходів, а отже методів генетичного тестування.
Генетичний тест на спадкові форми раку
Діагностичне генетичне тестування шукає рідкісні патогенні або ймовірно патогенні гермінальні варіанти в генах, пов’язаних із підвищеним ризиком певних видів раку. Його призначають, зокрема, коли сімейна історія або особливості захворювання вказують на можливий спадковий синдром.
Якщо в родині вже виявили конкретний патогенний варіант, можна перевірити, чи успадкували його інші біологічні родичі. Якщо ж причину сімейного накопичення захворювань ще не встановлено, зазвичай найбільш інформативно спершу обстежити родича, який уже мав відповідний діагноз. Це підвищує шанси знайти генетичну причину, якщо така є (National Cancer Institute, Genetic Testing for Inherited Cancer Risk, 2024).
Результати такого тестування потребують коректної інтерпретації. Так, негативний результат не завжди виключає спадковий ризик: це залежить від того, чи була відома сімейна генетична причина та які саме гени й варіанти досліджували (National Cancer Institute, Genetic Testing for Inherited Cancer Risk, 2024).
Окремо слід розрізняти патогенні варіанти та варіанти невизначеного клінічного значення (variant of uncertain significance, VUS). Для останніх поки недостатньо доказів, щоб визначити, чи впливають вони на ризик захворювання (National Cancer Institute, Genetic Testing for Inherited Cancer Risk, 2024). Сам по собі результат VUS не є підтвердженням спадкового синдрому й не має бути єдиною підставою для зміни скринінгу або профілактичної операції.
Детальніше про те, наскільки точними є генетичні тести та їхні оцінки ризику, — у статті Точність генетичного тесту: зчитування ДНК і оцінка ризику.
Полігенна оцінка ризику раку
Полігенна оцінка ризику (polygenic risk score, PRS) враховує сукупний вплив великої кількості поширених генетичних варіантів, кожен із яких окремо має невеликий зв’язок із певним видом раку. На відміну від тестування на спадкові синдроми, PRS не шукає одну рідкісну генетичну зміну з великим ефектом, а оцінює сумарну полігенну схильність до конкретного захворювання.
Результат PRS зазвичай показує, як генетична схильність людини співвідноситься з показниками референтної популяції — групи людей, з якою порівнюють результат (Kachuri L et al., Nature Reviews Genetics, 2024). Вищий показник означає вищу полігенну схильність відносно цієї групи, але не визначає абсолютний ризик захворювання протягом життя (Kachuri L et al., Nature Reviews Genetics, 2024; Lewis CM, Vassos E, Genome Medicine, 2020).
Чим відрізняються генетичні тести на рак, і як вони доповнюють один одного
Тестування на спадкові синдроми та полігенна оцінка не є взаємозамінними — вони доповнюють один одного, оскільки дають змогу оцінити різні складові генетичного ризику.
Відмінність методів та, відповідно, результатів, які можна отримати за допомогою цих тестів, має практичне значення. Наприклад, людина може не мати відомих їй випадків раку в родині, але мати підвищену полігенну схильність до певного типу пухлини. Або ж у родині можуть повторюватися випадки захворювання, проте тестування не виявляє відомого патогенного варіанта, тоді як полігенна оцінка допоможе додатково охарактеризувати внесок поширених генетичних чинників.
Дослідження показують, що сімейний анамнез і полігенні оцінки можуть надавати незалежну інформацію про ризик (Ji C et al., International Journal of Cancer, 2025). Водночас можливості застосування PRS-моделей у клінічних рішеннях залежать від конкретного виду раку, якості моделі та доказів її клінічної користі (Dannhauser FC et al., Journal of Community Genetics, 2024; Lennon NJ et al., Nature Medicine, 2024).
Отже, полігенна оцінка розширює уявлення про генетичну складову ризику, зокрема тоді, коли сімейна історія не дає повної відповіді. Її результати важливо розглядати разом з іншими чинниками ризику.

Що робити, якщо в родині були випадки раку
Якщо рак діагностували в кількох близьких родичів, захворювання виникло в молодому віці або в однієї людини було кілька первинних пухлин, варто обговорити сімейну історію з лікарем. За відповідних показань він може рекомендувати консультацію лікаря-генетика або фахівця з генетичного консультування (National Cancer Institute, Genetic Testing for Inherited Cancer Risk, 2024).
Перед консультацією корисно зібрати інформацію про родичів: типи раку, вік на момент встановлення діагнозу, лінію спорідненості та результати попередніх генетичних досліджень, якщо вони є. Це допоможе оцінити, чи є підстави підозрювати спадковий онкологічний синдром.
Якщо спадковий синдром підтверджено, подальші рекомендації залежать від конкретного гена та пов'язаного з ним рівня ризику. Вони можуть передбачати індивідуальний графік спостереження, певні методи скринінгу або обговорення профілактичних заходів (National Cancer Institute, Cancer Genetics Overview (PDQ®), 2025). Такі рішення приймають з урахуванням клінічних рекомендацій та особистої ситуації.
Водночас відсутність виявленого спадкового синдрому не означає, що генетичні чинники не впливають на ризик. Його оцінювання може враховувати не лише рідкісні патогенні варіанти, а й сукупний вплив численних поширених генетичних варіантів. Саме це дає змогу оцінити полігенна оцінка ризику (PRS). Вона доповнює інформацію сімейного анамнезу, зокрема коли в родині немає очевидних ознак спадкового синдрому.
Детальніше про те, як діяти після отримання результатів генетичного тесту, — у статті Що робити з генетичним звітом: від даних до рішень.
Оцінити генетичну схильність до різних онкологічних захворювань можна, зокрема, за допомогою ДНК-тесту Apixmed Prism «Онкоризики», результати якого надають додаткову інформацію про генетичні особливості, пов'язані зі схильністю до певних видів раку.
Генетичні результати не визначають наперед, чи розвинеться захворювання. Їх інтерпретують разом з іншими чинниками ризику, щоб подальша тактика спостереження була максимально обґрунтованою.
Результати генетичного тесту — це не діагноз і не заміна консультації лікаря. Вони відображають окремі складові генетичної схильності та мають інтерпретуватися разом із сімейним анамнезом, клінічними даними й іншими чинниками ризику.
Джерела
- National Cancer Institute. The Genetics of Cancer. 2024. https://www.cancer.gov/about-cancer/causes-prevention/genetics
- National Cancer Institute. Genetics of Breast and Gynecologic Cancers (PDQ®) – Health Professional Version. 2025. https://www.cancer.gov/types/breast/hp/breast-ovarian-genetics-pdq
- Idos G, Hampel H, Valle L. Lynch Syndrome. GeneReviews®. Seattle (WA): University of Washington, Seattle; 1993–2026. PMID: 20301390. https://www.ncbi.nlm.nih.gov/books/NBK1211/
- National Cancer Institute. Cancer Genetics Overview (PDQ®) – Health Professional Version. 2025. https://www.cancer.gov/about-cancer/causes-prevention/genetics/overview-pdq
- Ji C, Ge W, Zhu C, et al. Family history and genetic risk score combined to guide cancer risk stratification: A prospective cohort study. International Journal of Cancer. 2025;156(3):505–517. DOI: 10.1002/ijc.35187
- National Cancer Institute. Genetic Testing for Inherited Cancer Risk. 2024. https://www.cancer.gov/about-cancer/causes-prevention/genetics/genetic-testing-fact-sheet
- National Cancer Institute. Cancer Genetics Risk Assessment and Counseling (PDQ®) – Health Professional Version. 2025. https://www.cancer.gov/about-cancer/causes-prevention/genetics/risk-assessment-pdq
- Kachuri L, Chatterjee N, Hirbo J, et al. Principles and methods for transferring polygenic risk scores across global populations. Nature Reviews Genetics. 2024;25(1):8–25. DOI: 10.1038/s41576-023-00637-2
- Lewis CM, Vassos E. Polygenic risk scores: from research tools to clinical instruments. Genome Medicine. 2020;12(1):44. DOI: 10.1186/s13073-020-00742-5
- Dannhauser FC, Taylor LC, Tung JSL, Usher-Smith JA. The acceptability and clinical impact of using polygenic scores for risk-estimation of common cancers in primary care: a systematic review. Journal of Community Genetics. 2024;15(3):217–234. DOI: 10.1007/s12687-024-00709-8
- Lennon NJ, Kottyan LC, Kachulis C, et al. Selection, optimization and validation of ten chronic disease polygenic risk scores for clinical implementation in diverse US populations. Nature Medicine. 2024;30(2):480–487. DOI:10.1038/s41591-024-02796-z













