Forbes.ua
Apixmed Prism — інноваційна платформа генетичної аналітики нового покоління
Головна keyboard_arrow_right Блог keyboard_arrow_right
Чи передається діабет у спадок і що з цим робити
Метаболічне здоров'я і генетика
Дата публікації:
9 хвилин читання

Чи передається діабет у спадок і що з цим робити

Світло-блакитна стрічка, згорнута у символ Всесвітнього дня боротьби з діабетом, на тлі розмитих силуетів родини — головне зображення.

Якщо хтось із найближчих родичів — батько, мати, брат або сестра — має цукровий діабет 2 типу, ризик розвитку захворювання підвищується в 2,7 раза порівняно з людьми, у родині яких таких випадків немає (Scott RA et al., Diabetologia, 2013). Проте здебільшого успадковується не сама хвороба, а генетична схильність до неї. Тип діабету має значення, оскільки діабет 1 і 2 типу мають різні механізми генетичної схильності. Тому оцінки спадкового ризику для родичів людини з діабетом 1 типу не можна застосовувати до діабету 2 типу, і навпаки.

Від команди Apixmed:

Цей матеріал підготовлено на підтримку Всесвітнього дня боротьби з діабетом та для привернення уваги до методів сучасної профілактики захворювання та свідомого ставлення до здоров'я.

Що таке генетична схильність до діабету

Генетична схильність до цукрового діабету — це сукупність варіантів ДНК, які впливають на ймовірність розвитку захворювання разом з іншими чинниками: віком, масою тіла, харчуванням і рівнем фізичної активності. Генетична схильність не визначає, чи розвинеться захворювання. Вона характеризує, наскільки генетичний профіль людини пов'язаний із ризиком діабету порівняно з іншими людьми в досліджуваній популяції.

Найкраще це видно у дослідженнях близнюків. Однояйцеві близнюки мають ідентичні геноми, а двояйцеві — приблизно 50 % спільних генетичних варіантів, як і звичайні брати та сестри. Порівняння цих пар допомагає дослідникам оцінити внесок генетики в розвиток певного захворювання. Якщо один із близнюків хворіє на діабет 1 типу, ймовірність захворіти для другого становить понад 50 % в однояйцевих пар і близько 8 % у двояйцевих (Luckett AM et al., Diabetologia, 2023). Отже, генетика відіграє вагому роль, але й за ідентичного геному діабет 1 типу далеко не завжди розвивається в обох близнюків.

Більше того, генетична схильність безпосередньо залежить від типу діабету: діабет 2 типу, діабет 1 типу та моногенний діабет (неонатальний діабет і MODY — діабет зрілого типу в молодих) мають дуже різні генетичні основи.

Як успадковуються різні типи цукрового діабету

Діабет 2 типу становить 90–95% усіх випадків діабету (American Diabetes Association, Standards of Care in Diabetes, 2026). Генетичну схильність задає велика кількість варіантів ДНК, кожен із яких окремо має невеликий вплив на ризик захворювання. Найбільший на сьогодні аналіз охопив 2 535 601 особу, серед яких 428 452 мали діабет 2 типу, і який виявив 1289 незалежних сигналів у 611 ділянках геному (Suzuki K et al., Nature, 2024). Важливим є те, що окремого «гена діабету» вчені не знайшли: дослідження підтвердило, що генетичний ризик визначається сукупним впливом багатьох генетичних варіантів.

Діабет 1 типу становить 5–10% випадків діабету (ADA, 2026). Це аутоімунний стан, і його генетика влаштована інакше. З його ризиком пов'язано понад 70 ділянок геному, але понад половину спадковості забезпечує один регіон — HLA класу II, що впливає на те, як імунна система розрізняє «своє» і «чуже» (Luckett AM et al., Diabetologia, 2023).

Моногенний діабет (зокрема неонатальний діабет і MODY) трапляється менш ніж у 1–5% усіх випадків (ADA, 2026). У цьому випадку захворювання спричинене патогенним варіантом в одному гені.У більшості випадків MODY уражаються саме HNF1A, GCK, HNF4A або HNF1B; у британському дослідженні UNITED 74% відомих випадків MODY спричинили варіанти в HNF1A, HNF4A або GCK (Misra S et al., Current Diabetes Reports, 2018). MODY успадковується аутосомно-домінантно, тому діабет може простежуватися в кількох поколіннях родини. Запідозрити його варто, якщо діабет діагностували в перші шість місяців життя або якщо він є в послідовних поколіннях і має атиповий перебіг. Тоді потрібна не оцінка схильності, а цільове генетичне тестування: підтверджений моногенний діабет може змінити підхід до лікування, і саме лікар вирішує, чи потрібна така зміна (ADA, 2026).

Лише при моногенному діабеті йдеться про успадкування конкретного патогенного варіанта, який спричиняє моногенну форму діабету. Для 1 і 2 типів діабету успадковується сукупність генетичних чинників схильності.

Крупний план відкритої долоні дорослого, на якій зверху лежить маленька долоня дитини зі світловим відблиском.

Ризик діабету 1 і 2 типів залежно від сімейного анамнезу

Діабет 1 типу

Дослідження дають прямі оцінки ризику залежно від того, хто хворіє (Luckett AM et al., Diabetologia, 2023):

  • однояйцевий близнюк — понад 50 %
  • двояйцевий близнюк — близько 8 %
  • брат або сестра — 6–10 %
  • дитина батька, який хворіє, — 6–9 %
  • дитина матері, яка хворіє, — 1–4 %.

Ризик для дитини вищий, якщо хворіє батько, а не мати. Автори пов'язують це з відносним материнським захистом, але чітко пояснити причину поки не вдається.

Діабет 2 типу

Тут дослідники зазвичай наводять не відсоток, а відношення ризиків — у скільки разів діабет розвивався частіше за час спостереження. У європейському дослідженні EPIC-InterAct (Scott RA et al., Diabetologia, 2013):

  • хворіє батько, мати, брат або сестра — ризик вищий у 2,7 раза (HR 2,72; 95 % ДІ 2,48–2,99)
  • хворіють обоє батьків — у 5,1 раза (HR 5,14; 95 % ДІ 3,74–7,07).

У дослідженні EPIC-InterAct не оцінювали окремо вплив кожного типу родинного зв'язку. Окремо вплив кожного типу родинного зв'язку оцінювали в дослідженні Taiwan Biobank, у якому взяли участь 111 899 неспоріднених людей, чиї дані пов'язали з національним реєстром здоров'я. Найсильніший зв'язок із діабетом 2 типу виявився з хворобою брата або сестри (Liao W-L et al., Diabetes, 2026). Зауважте, що це східноазійська вибірка, тож для українців такі результати варто вважати орієнтиром, а не точною мірою.

У тому ж EPIC-InterAct перевіряли й роль генів: генетичний бал із 35 варіантів пояснив лише близько 2 % ризику, який дає сімейний анамнез. Отже, сімейний анамнез і полігенна оцінка ризику відображають різні аспекти схильності до захворювання.

Сімейний анамнез і генетична схильність до діабету

Сімейний анамнез — найдоступніший спосіб оцінити ризик: він нічого не коштує й враховує не лише гени, а й спільне харчування, звички родини та середовище. Саме тому на ньому, разом із віком і вагою, ґрунтуються звичайні шкали оцінки ризику діабету 2 типу (Prasad RB et al., Diabetologia, 2025). Проте він показує лише, хто в родині хворіє, а не те, які саме варіанти ризику дісталися конкретній людині. Це добре видно на прикладі діабету 1 типу: хоча батько й мати є однаково близькими родичами для дитини, ризик розвитку захворювання в неї відрізняється залежно від того, хто саме має діабет. Одно- й двояйцеві близнюки на родинному дереві теж виглядають однаково, а ризик у них різниться щонайменше вшестеро. Самого складання родинного дерева недостатньо, щоб пояснити ці відмінності.

Полігенна оцінка ризику та сімейний анамнез при діабеті 2 типу

Доповнити інформацію сімейного анамнезу допомагає полігенна оцінка ризику (polygenic risk score, PRS): вона враховує сукупний вплив багатьох генетичних варіантів і показує, наскільки генетичний ризик людини відрізняється від показників референтної популяції.

Для діабету 2 типу це перевірили на 431 658 учасниках UK Biobank, із яких 17 259 захворіли протягом спостереження (його медіана — 12,5 року). Люди без сімейного анамнезу діабету, які входили до 20 % учасників із найвищими значеннями полігенної оцінки ризику, мали приблизно такий самий ризик, як люди з діабетом у родині та середньою (третьою) категорією оцінки. Серед тих, у кого індекс маси тіла (ІМТ) був у нормі, найвищий квінтиль означав більш ніж удвічі вищий ризик діабету 2 типу, ніж середній (Liu X et al., Journal of the Endocrine Society, 2023). Це не суперечить результату EPIC-InterAct: там з'ясовували, чи пояснюють гени ризик сімейного анамнезу, а тут — чи виявляють вони тих, кого сімейний анамнез не помічає.

Одна з причин, чому сімейний анамнез може не виявити підвищений генетичний ризик, — неповна інформація про здоров'я родичів. До того ж відсутність діабету в родині не завжди означає низький генетичний ризик: батьки могли жити здоровіше, а дитина могла успадкувати генетичні варіанти, пов'язані з підвищеним ризиком (Prasad RB et al., Diabetologia, 2025).

Клінічну користь полігенних оцінок ризику діабету 2 типу ще досліджують. Наразі за здатністю прогнозувати захворювання вони поступаються деяким клінічним показникам, зокрема ІМТ і HbA1c. Водночас генетична інформація може доповнювати оцінку ризику в молодших людей і людей без надмірної маси тіла, у яких традиційні чинники ризику ще не повністю проявилися. Її особливість у тому, що генетичні варіанти залишаються незмінними протягом життя, а отже, така оцінка може бути інформативною ще до появи метаболічних порушень.

Генетичне оцінювання ризику діабету 1 типу

Для діабету 1 типу клінічне застосування генетичної інформації має іншу специфіку. ADA рекомендує пропонувати скринінг на острівцеві аутоантитіла людям із сімейним анамнезом діабету 1 типу або відомим підвищеним генетичним ризиком. У дорослих із додатковими чинниками ризику, зокрема підвищеним генетичним балом, може бути доцільним щорічне повторне тестування замість інтервалу раз на три роки (ADA, 2026).

Як генетичний тест Apixmed Prism допомагає оцінити ризик діабету 

Apixmed Prism генотипує близько 700 тисяч генетичних маркерів зі зразка слини, який аналізують у партнерській лабораторії в ЄС. ДНК-тест «Глюкоза та метаболічний синдром» охоплює 51 показник у дев'яти підгрупах: 36 комплексних показників, які оцінюють методом полігенних оцінок ризику, і 15 окремих генетичних варіантів у 15 генах. Серед них — генетичні схильності, пов'язані з рівнем глюкози натще, глікованим гемоглобіном, секрецією інсуліну та чутливістю до нього, предіабетом, діабетом 1 і 2 типу, особливостями складу тіла та метаболічним синдромом. 

Генетичний звіт за ДНК-тестом на глюкозу та метаболічний синдром — це не діагноз і не заміна консультації лікаря. Тест не вимірює поточний рівень глюкози чи інсуліну в крові. Глюкоза натще та HbA1c відображають стан вуглеводного обміну, натомість генетична інформація доповнює цю оцінку відомостями про індивідуальну схильність. Вона може бути додатковою підставою для обговорення з лікарем доцільності та періодичності профілактичних обстежень. Рішення про необхідні аналізи й подальші профілактичні заходи слід приймати разом із лікарем. 

Детальніше про зв’язок чутливості до інсуліну та генетики — у матеріалі Інсулінова чутливість і ризик цукрового діабету 2 типу: генетичний вимір.

Чоловік і молода жінка у світлій спортивній формі біжать поруч біговою доріжкою — вигляд збоку в русі.

Якщо є спадкова схильність до діабету

Діабет 2 типу

У дослідженні Diabetes Prevention Program (DPP) серед дорослих із предіабетом інтенсивна програма зміни способу життя знизила відносний ризик розвитку діабету 2 типу на 58 %, а застосування метформіну — на 31 % порівняно з плацебо (Knowler WC et al., Lancet Diabetes & Endocrinology, 2025). Учасників випадково розподілили на три групи й спостерігали в середньому 2,8 року. Програма передбачала зниження маси тіла на 5–7 % і щонайменше 150 хвилин фізичної активності на тиждень. За 21 рік спостереження ефект зберігся, хоч і ослаб: захворюваність нижча на 24 % у групі способу життя та на 17 % у групі метформіну, а медіанний час без діабету подовжився на 3,5 і 2,5 року відповідно (Knowler WC et al., Lancet Diabetes & Endocrinology, 2025).

Чи залежить ця користь від генетики, вивчали окремо. У трьох американських когортах (35 759 учасників) якість раціону й полігенний ризик діяли незалежно: в межах будь-якої категорії генетичного ризику якісніше харчування було пов'язане з майже на 30 % нижчим ризиком діабету 2 типу (Merino J et al., PLoS Medicine, 2022). Це спостережне дослідження, тож воно показує зв'язок, а не доводить причинність. За однакового відносного зниження ризику абсолютна користь профілактичних заходів буде більшою в людей із вищим початковим ризиком. Водночас низький генетичний ризик не скасовує впливу віку, надмірної маси тіла та низької фізичної активності.

Детальніше про те, як харчування й генетика разом впливають на результат, — у статті Чому одна і та сама дієта дає різні результати у різних людей: роль генетики і метаболізму.

Діабет 1 типу

Тут логіка інша: спосіб життя його не спричиняє, і змінами в ньому цей діабет не запобігти. Якщо він є в родині, є сенс обговорити з лікарем аналіз на аутоантитіла й знати класичні ознаки дебюту: сильну спрагу, часте сечовипускання, непояснену втрату ваги. Приблизно половина дітей із діабетом 1 типу потрапляє до лікаря вже з кетоацидозом, тобто ознаки встигають пройти непоміченими (ADA, 2026).

Отже, спадковість — важливий, але не єдиний чинник ризику діабету. Сімейний анамнез допомагає оцінити загальний ризик, генетичне тестування доповнює цю оцінку інформацією про індивідуальну схильність, а лабораторні аналізи дають змогу визначити поточний стан вуглеводного обміну. Сукупність цих даних допомагає вчасно визначити, на що звернути увагу, і спільно з лікарем обрати відповідні заходи.

Детальніше про те, як читати генетичний ризик і чому схильність — не вирок, — у статті Спадкова схильність — це не вирок: як читати генетичний ризик.

 

Вибирати напрям або проаналізувати повний генетичний профіль → Каталог Apixmed Prism 

Результати генетичного тесту — це не діагноз і не заміна консультації лікаря. Звіт Apixmed Prism дає генетичний контекст, який доповнює результати обстежень і допомагає приймати рішення разом із лікарем.

 

Джерела

  1. Scott RA, Langenberg C, Sharp SJ, et al. The link between family history and risk of type 2 diabetes is not explained by anthropometric, lifestyle or genetic risk factors: the EPIC-InterAct study. Diabetologia. 2013;56(1):60–69. DOI: 10.1007/s00125-012-2715-x
  2. Luckett AM, Weedon MN, Hawkes G, Leslie RD, Oram RA, Grant SFA. Utility of genetic risk scores in type 1 diabetes. Diabetologia. 2023;66(9):1589–1600. DOI: 10.1007/s00125-023-05955-y
  3. American Diabetes Association Professional Practice Committee. 2. Diagnosis and Classification of Diabetes: Standards of Care in Diabetes—2026. Diabetes Care. 2026;49(Suppl 1):S27–S49. DOI: 10.2337/dc26-S002
  4. Suzuki K, Hatzikotoulas K, Southam L, et al. Genetic drivers of heterogeneity in type 2 diabetes pathophysiology. Nature. 2024;627(8003):347–357. DOI: 10.1038/s41586-024-07019-6
  5. Misra S, Owen KR. Genetics of Monogenic Diabetes: Present Clinical Challenges. Curr Diab Rep. 2018;18(12):141. DOI: 10.1007/s11892-018-1111-4
  6. Liao W-L, Cheng C-W, Chang Y-W, Lin M-C, Cheng C-F, Tsai S-F, Hsu C-C, Wang S-H. Integrating Polygenic Scores and Family History for Type 2 Diabetes Prediction in an East Asian Population: Insights From the Taiwan Biobank. Diabetes. 2026;75(3):582–590. DOI: 10.2337/db25-0357
  7. Prasad RB, Hakaste L, Tuomi T. Clinical use of polygenic scores in type 2 diabetes: challenges and possibilities. Diabetologia. 2025;68(7):1361–1374. DOI: 10.1007/s00125-025-06419-1
  8. Liu X, Collister JA, Clifton L, Hunter DJ, Littlejohns TJ. Polygenic Risk of Prediabetes, Undiagnosed Diabetes, and Incident Type 2 Diabetes Stratified by Diabetes Risk Factors. J Endocr Soc. 2023;7(4):bvad020. DOI: 10.1210/jendso/bvad020
  9. Knowler WC, Doherty L, Edelstein SL, et al. Long-term effects and effect heterogeneity of lifestyle and metformin interventions on type 2 diabetes incidence over 21 years in the US Diabetes Prevention Program randomised clinical trial. Lancet Diabetes Endocrinol. 2025;13(6):469–481. DOI: 10.1016/S2213-8587(25)00022-1
  10. Merino J, Guasch-Ferré M, Li J, et al. Polygenic scores, diet quality, and type 2 diabetes risk: An observational study among 35,759 adults from 3 US cohorts. PLoS Med. 2022;19(4):e1003972. DOI: 10.1371/journal.pmed.1003972

Читайте наступні статті

Залишилися питання?

Залиште свої контактні дані — наші спеціалісти зв’яжуться з вами найближчим часом. Ми допоможемо розібратися у пропозиціях, підібрати тест відповідно до вашого запиту і відповімо на будь-які запитання про продукт і процес.